Яремче - місто в Івано-Франківській області. Населення 8 тисяч осіб.

Повертатися додому ми вирішили з Яремче потягом Рахів-Харків. Потяг мав бути ввечері. Тож зранку, зробивши чекаут з садиби в Татарові, ми пішли на зупинку, щоб вирушити до Яремче. Автобуса не було. І ми почали ловити попутку. На щастя, швидко зупинилася автівка. І нас підібрав якийсь чиновник львівської залізниці, якому треба було лише до Микуличина (а це половина шляху). Але водій виявився таким крутим чуваком, що відвіз нас аж до стежок Довбуша у Яремче. За що йому величезний ріспект і плюсик в карму))
1. Тож йдемо до скель Довбуша. Як бачите, погода була не дуже. Але хоч дощу не було. Минулої ж ночі він періщив дай боже.

2. Маршрут виявився доволі мальовничим

3.

4. Єдине, що підкачало, це погода

5.

6.

7.

8.

9. Ось і підійшли до головних скель

10.

11.

12. Я не зміг втриматися, і видерся нагору

13. Види згори

14.

15.

16.

17. Поглянемо вниз

18.

19. Назад поверталися вже іншою стежкою

20.

21. Місцями можна побачити панораму міста

22. "Культурні" земляки тут побували

23. Далі пішли до водоспаду Пробій

24. Так би мовити водоспад на мінімалках. Шкода, що після дощу вода була мутною.

25. Навколо багато людей. До речі, і іноземців було чимало.

26.

27. З іншого ж боку водоспаду людей майже непомітно. Вирішили піти туди. Але, як виявилося, людей там не було не просто так. Щоб туди дістатися треба виконати купу фізичних дій. Під час однієї із них я навіть зірвався з дерев'яшки, дивом вчепившись за неї, і повиснув у повітрі. Схопився просто на рефлексі))

28. Отже, хапанувши трохи адреналіну, зависли на якийсь час ось тут.

29.

30. Далі пішли в бік центру міста, дорогою прикупивши собі карпатських наливок і меду.

31. Яремче на місто не дуже схоже. Радше велике більш-менш просунуте село. Майже суцільний приватний сектор

32. Залізничний вокзал

33. Центральна вулиця

34.

35.

36. Будинок в альпійському стилі

37. Також помітив, що в Яремче будуються висотні будинки. Причому непоганого зовнішнього вигляду. Треба ж якось відповідати статусу міста.

38. Потім ще пішли до річки. Запам'яталися ці хлопаки-рибалки. Один з яких пороздирав коліна до крові. Довелося мастити його зеленкою))

39. Далі поїли місцевої карпатської кухні. Різні там грибні юшки, баноши ітепе. І все, вокзал.

40. Дорога довжиною годин із 20, і ми вдома.

Нарешті наша червнево-липнева подорож 2019 року добігла кінця))

Повертатися додому ми вирішили з Яремче потягом Рахів-Харків. Потяг мав бути ввечері. Тож зранку, зробивши чекаут з садиби в Татарові, ми пішли на зупинку, щоб вирушити до Яремче. Автобуса не було. І ми почали ловити попутку. На щастя, швидко зупинилася автівка. І нас підібрав якийсь чиновник львівської залізниці, якому треба було лише до Микуличина (а це половина шляху). Але водій виявився таким крутим чуваком, що відвіз нас аж до стежок Довбуша у Яремче. За що йому величезний ріспект і плюсик в карму))
1. Тож йдемо до скель Довбуша. Як бачите, погода була не дуже. Але хоч дощу не було. Минулої ж ночі він періщив дай боже.

2. Маршрут виявився доволі мальовничим

3.

4. Єдине, що підкачало, це погода

5.

6.

7.

8.

9. Ось і підійшли до головних скель

10.

11.

12. Я не зміг втриматися, і видерся нагору

13. Види згори

14.

15.

16.

17. Поглянемо вниз

18.

19. Назад поверталися вже іншою стежкою

20.

21. Місцями можна побачити панораму міста

22. "Культурні" земляки тут побували

23. Далі пішли до водоспаду Пробій

24. Так би мовити водоспад на мінімалках. Шкода, що після дощу вода була мутною.

25. Навколо багато людей. До речі, і іноземців було чимало.

26.

27. З іншого ж боку водоспаду людей майже непомітно. Вирішили піти туди. Але, як виявилося, людей там не було не просто так. Щоб туди дістатися треба виконати купу фізичних дій. Під час однієї із них я навіть зірвався з дерев'яшки, дивом вчепившись за неї, і повиснув у повітрі. Схопився просто на рефлексі))

28. Отже, хапанувши трохи адреналіну, зависли на якийсь час ось тут.

29.

30. Далі пішли в бік центру міста, дорогою прикупивши собі карпатських наливок і меду.

31. Яремче на місто не дуже схоже. Радше велике більш-менш просунуте село. Майже суцільний приватний сектор

32. Залізничний вокзал

33. Центральна вулиця

34.

35.

36. Будинок в альпійському стилі

37. Також помітив, що в Яремче будуються висотні будинки. Причому непоганого зовнішнього вигляду. Треба ж якось відповідати статусу міста.

38. Потім ще пішли до річки. Запам'яталися ці хлопаки-рибалки. Один з яких пороздирав коліна до крові. Довелося мастити його зеленкою))

39. Далі поїли місцевої карпатської кухні. Різні там грибні юшки, баноши ітепе. І все, вокзал.

40. Дорога довжиною годин із 20, і ми вдома.

Нарешті наша червнево-липнева подорож 2019 року добігла кінця))